Голова профспілки: «Чаша терпіння залізничників переповнена»
Голова Профспілки залізничників і транспортних будівельників України Вадим Бубняк негативно оцінює можливий продаж непрофільних активів УЗ
Вадим Бубняк очолює найчисленнішу профспілку, що діє в Укрзалізниці. MINTRANS попросив його висловитися про плани уряду продати непрофільні активи компанії. Ось пряма мова.
На жаль, зараз ми вже зіткнулися з тим фактом, що у фінансовому плані Акціонерного товариства передбачено отримання значного прибутку (7 млрд 879 млн грн) від так званої реалізації непрофільних активів у IV кварталі 2020 року. Ця інформація є публічною, з нею можна ознайомитися на офіційному сайті Укрзалізниці. Однак для нас залишається таємницею, що ж саме належить до так званих непрофільних активів...
Дотепер керівництво держави й галузі не ухвалювало кардинальних рішень щодо відчуження об’єктів соціальної сфери, які будувалися та утримувалися від покоління до покоління за рахунок коштів залізничників. Ці об’єкти зводилися за рахунок прибутку залізниць. Ба навіть залізничники свого часу свідомо відмовлялися від премій, доплат, винагород тощо. Крім того, як правило, спорудження цих об’єктів відбувалося методом так званого народного будування – рядові залізничники у вільний від основної роботи час і без відповідної оплати брали безпосередню участь у будівництві.
Хтось зараз може сказати, що це пережиток «радянізації» та «баласт», який слід скинути з «колеса». От тільки ми переконані, що самі залізничники так не вважають!
Профспілка залізничників і транспортних будівельників України впевнена, що всі дії керівників Акціонерного товариства чи держави (яка є єдиним акціонером Укрзалізниці) щодо ліквідації відомчої соціальної сфери, а також свідоме ігнорування звернень профспілкових органів на тлі загальної кризи та відмови підвищувати заробітну плату працівникам може стати саме тією останньою краплею, яка переповнить чашу терпіння залізничників...
Профспілка категорично наполягає на безумовному виконанні норм чинного законодавства та Галузевої угоди. Нагадаю, що норми Галузевої угоди (яку ніхто не скасовував, хоч би як комусь цього хотілося!) передбачають, що рішення про передання в комунальну власність або приватизацію об’єктів соціальної сфери, збудованих за рахунок залізниць, мають ухвалюватися винятково за згодою саме того трудового колективу або відповідного дорожнього комітету профспілки, який брав безпосередню участь у їх будівництві й розвитку.
Профспілка залізничників і транспортних будівельників України виступає за збереження в процесі реформування залізничного транспорту всіх об’єктів соціальної сфери, що функціонують у галузі. Ми неодноразово зверталися до керівництва країни та Укрзалізниці з вимогою: будьякі рішення про подальшу долю відомчих оздоровчих закладів, спортивних комплексів, будинків науки і техніки тощо повинні бути узгоджені з трудовим колективом чи відповідним паритетним профспілковим органом.
Одна з важливих складових соціального пакета для залізничників – організація оздоровлення працівників та членів їхніх родин. Це зрозуміло: їхня праця пов’язана як із фізичними навантаженнями, так і з психологічним чинником, адже вони відповідають за безпеку руху, життя пасажирів і збереженість вантажів. Завдяки тому, що в галузі залишилася переважна більшість відомчих здравниць, вдалося зберегти кількість оздоровлених працівників і членів їхніх родин на рівні попередніх років, навіть після втрати у 2014 році кримських залізничних оздоровниць, які завжди були перлинами галузі.
Задовго до цього для збереження в галузі оздоровчих установ профспілка ініціювала їх передання у власність трудових колективів залізниць. Наслідком проведеної у 2001-2004 роках роботи стало визнання судами права трудових колективів на певні оздоровчі установи. У власність трудових колективів було передано понад 30 таких об’єктів.
На жаль, спроби прибрати до рук ці оздоровниці не припинялися рік у рік. Періодично певні державні органи виступали ініціаторами перегляду судових справ 5-6річної давнини з метою повернення низки оздоровчих закладів трудових колективів залізниць у державну власність, що в подальшому могло призвести до їх відчуження та продажу.
Показовий факт: таких «державних мужів» зовсім не цікавили оздоровчі установи, розташовані, скажімо, на периферії. Їхню увагу завжди привертали об’єкти з потужною матеріально-технічною базою та бажано на морському узбережжі в курортній зоні.
Рада профспілки, комітети всіх рівнів неодноразово зверталися до Кабінету Міністрів, профільного міністерства, Генеральної прокуратури, але жодних позитивних результатів, на жаль, це не дало. Сьогодні частина оздоровниць перебуває у власності трудових колективів залізниць, в особі відповідних профспілкових органів, і фінансується на умовах колективних договорів, а решта все ж були повернуті у власність підприємств залізничного транспорту, що в умовах акціонування та корпоратизації Укрзалізниці може призвести до їх подальшого відчуження.
У кризові часи, коли фінансування залізниць було обмежене, спільними зусиллями адміністрацій і профспілкових органів усіх рівнів усе ж вдавалося не лише зберігати досягнутий рівень оздоровлення залізничників, але й дещо покращити ці показники. Щорічно в санаторіях-профілакторіях, пансіонатах і на базах відпочинку оздоровлювалися близько 30-35 тис. працівників та членів їхніх родин, зокрема майже 15-20 тис. дітей.
Але сьогодні питання проведення спільної оздоровчої кампанії в Укрзалізниці залишається неврегульованим. Незважаючи на значний досвід профспілки у проведенні оздоровлення працівників, адміністрація компанії в однобічному порядку, без узгодження цього питання із профспілкою, у 2019 році ввела так званий пілотний проєкт із апробації корпоративного замовлення на санаторно-курортне лікування та відпочинок залізничників і членів їхніх родин в оздоровчих закладах, що перебувають на балансі підрозділів Укрзалізниці. При цьому розв’язання питань щодо організації та фінансування оздоровчих закладів, котрі перебувають у власності трудових колективів в особі профспілкових органів, гальмувалося.